Пошук по сайту

Література  лекції  Курсова робота  Рефераты  

Докія Кузьмівна Гуменна - Пояснювальна записка Важливою ділянкою краєзнавчої роботи в школі є факультативні заняття,...

Пояснювальна записка Важливою ділянкою краєзнавчої роботи в школі є факультативні заняття, гуртки. Досвід підтверджує, що вони хоча й належать до категорії навчальних, однак в основному передбачають широку позакласну І позашкільну діяльність.





Сторінка4/5
1   2   3   4   5

Докія Кузьмівна Гуменна



Заняття №21.
Народилася 10 березня [23 березня за старим стилем] 1904 р. побл. м. Жашкова Уманської округи на Київщині у селянській родині, закінчила педагогічну школу (Ставищі), навчалася у Інституті народної освіти. Почала друкуватися з 1924 року, стає членом спілки селянських письменників „Плуг”. За критику українофобських висловлювань Ф. Гладкова була піддана гострій критиці.

У 1920—1930-ті рр. друкувала нариси («Стрілка коливається», 1930), репортажі, оповідання, повісті («Кампанія», 1931) в журналах «Червоний шлях», «Радянська література» тощо. 1924 року з'явився друком перший нарис «У степу». Якийсь час Докія Гуменна належала до об'єднання «Плуг». Її репортажі «Стрілка коливається» (1930 р.) та «Ех, Кубань, ти Кубань хліборобная» (1931 р.), повість «Кампанія» звернули на себе увагу партійної цензури. З хвилею терору Докія Гуменна мусила замовкнути аж до початку Другої світової війни.

1937 року брала участь в археологічній експедиції при розкопках поселення трипільської культури біля села Халеп'я на Київщині під керівництвом Тетяни Пассек, за участю Євгена Кричевського, Михайла Макаревича, Віктора Петрова, Неоніли Кордиш. Отримані враження та історичні міркування стали основою для оповідань та нарисів («Ромашки на схилах», «З історії сивої давнини», «Таємниця черепка»), а також знайшли відображення в мемуарах письменниці.

Жовтнем 1940 газета «Правда» вмістила рецензію на повість Докії Гуменної «Вірус» (А.Фарбер «Лживая повесть») з «марксистською критикою» роботи авторки, яка на матеріалах одного з обласних відділів охорони здоров’я сатирично викрила бюрократичні форми радянського керівного апарату.

Під час війни письменниця залишилася в Києві. Тут вона налагоджує стосунки з членами Спілки українських письменників. 1941 року на сторінках додатку до літературного тижневика «Українське слово», що виходив під редакцією Олени Теліги, Гуменна опублікувала новелу «Пахощі польових квітів».

Утім, невдовзі нацисти розігнали Спілку письменників України та її чільних представників (подружжя Теліг, Ірлявського, Рогача) розстріляли в Бабиному Яру під Києвом. Оскільки Докія Гуменна на людях майже не з'являлася, в Києві подейкували, що вона замордована гестапо.

Наприкінці Другої світової війни виїхала спочатку до Львова, далі — до Австрії, де почала упорядковувати свій літературний доробок, який не мала змоги друкувати в Україні. В Зальцбурзі виходить книга новел «Куркульська вілія» (1946 р.), а згодом друкується її головний чотиритомний твір-епопея «Діти чумацького шляху» (Мюнхен—Нью-Йорк — 1948–1951 рр.). Її подальше життя і творчість пов'язані з Чехословаччиною, Австрією, Німеччиною, Італією, Канадою та США.

Переїхавши до США Докія Гуменна продовжує активну літературну працю.

Померла Докія Кузьмівна Гуменна 4 квітня 1996 у Нью-Йорку. Похована на українському православному цвинтарі в Баунд-Бруку, штат Нью-Джерсі.

Творча діяльність

Літературна діяльність почалася в Україні в середині 20-х років.

Авторка понад 20 прозових книг, що ставить серед найплідніших українських письменників у еміграції. Велику увагу приділяла студіям з історії, археології, стародавньої історії України. Це відобразилося в серії її творів: «Епізод із життя Європи Критської» (1957), казки-есеї «Благослови, Мати», «Золотий плуг» (1957), роз­повідь про Трипілля — «Минуле пливе в прийдешнє» (1978).

Загалом літературна спадщина Докії Гуменної становить понад 30 томів.

Гуменна Докія Кузьмівна - автор романів „Діти Чумацького Шляху” (1948-1951), „Хрещатий яр” (1956), „Скарга майбутньому” (1964) і „Золотий плуг” (1969); повістей „Де недавно ведмеді ходили ” (1930), „Мана” (1952), „Велике Цабе” (1952), „Небесний змій” (1983); збірки нарисів „Багато неба” (1954); репортажів „Стрілка коливається” (1930), „Ех, Кубань, ти Кубань хліборобная” (1931), „Вічні вогні Альберти” (1959); збірок новел та оповідань „Серед хмаросягів” (1962), „Чотири сонця” (1969), „Внуки столітнього запорожця” (1981); мініатюр „Прогулянка алеями мільйоноліть” (1987), спогадів „Дар Евдотеї” (1990) та ін.

Василь Миколайович Доманицький


Заняття №22.
Народився 7 (19) березня 1877 р. у с. Колодисте на Черкащині в родині священика. Закінчив історико-філологічний факультет Київського університету (1900). Деякий час учителював, був одним із організаторів видавництва „Вік”. Працював у редакціях газет „Нова громада”, „Громадська думка”. У 1907 р. переїхав до Петербурга, у 1908 р. емігрував до Польщі. Продовжив журналістську діяльність у м. Закопане. Помер 28 серпня (10 вересня) 1910 р. у м. Аркашон (Франція). Похований у рідному селі.

У філологічних працях досліджував історію книгодрукування в Україні — «Друкарська справа в Малоросії на початку XIX ст.» (1900); творчість окремих письменників — «Авторство Марка Вовчка», «Марко Вовчок (на основі нових матеріалів» (обидві — 1908); «Вірші Данила Братковського» (1909) та ін. Помітно відзначився як шевченкознавець: «Як читається Шевченко» (1904); «Новознайдені поезії Шевченка» (1906); «Критичний розслід над текстом „Кобзаря“» (1907); „Життя Тараса Шевченка“ (1918) та ін. ; перевірив за рукописами й прижиттєвими публікаціями велику кількість творів Т. Шевченка, був редактором першого повного видання „Кобзаря“ в Росії (Cпб., 1907). Редагував також „Історію України-Руси“ М. Аркаса (1908), видав у власному перекладі повість Марка Вовчка „Маруся“. Виступав із науковими працями з історії — „Козаччина на переломі XVI і XVII ст.“ (1905); фольклористики та етнографії — „Cучасна народна творчість“ (1900); „Cільська сатира“ (1902); „Пісні про Нечая“, „Балада про Бондарівну і пана Каньовського“, „Піонер української етнографії Зоріан Доленга-Ходаковський“ (усі — 1905), археології, краєзнавства, природознавства тощо. Видав популярні брошури на кооперативні теми — „Товариські крамниці“ (1904), „Про сільську кооперацію“ (1906), „Як хазяйнують селяни в чужих краях“ (1908), а також ряд бібліографічних покажчиків: „Бібліографічний покажчик творів О. Я. Кониського, написаних по-українському“ (1901); «Покажчик змісту „Літературно-наукового вісника“ (томів I — XX, 1898—1902) «(1903)
Чорновіл В'ячеслав Максимович



Заняття №26.
Народився 24 грудня 1937 року в селі Єрки Катеринопільського району, тоді Київської області в сім'ї вчителів.

У радянські часи сім'я Чорновола зазнала переслідувань від комуністичного тоталітарного режиму. 1937 року було заарештовано рідного батькового брата Петра Йосиповича Чорновола, який не повернувся з ув'язнення. Зазнавав переслідувань і батько. Сім'ї доводилося переїжджати з села в село, міняючи місце роботи. В'ячеслав Чорновіл до школи пішов 1946 року відразу до 2-го класу (читав з чотирирічного віку). 1955 року закінчив Вільхівецьку середню школу із золотою медаллю і того ж року вступив до Київського державного університету ім. Тараса Шевченка на філологічний факультет, а з 2-го курсу перевівся на факультет журналістики. Уже в університеті мав неприємності за свої погляди, з чим пов'язана майже річна перерва в навчанні 1958 року (узявши річну відпустку, їздив на будівництво домни в Жданові (Маріуполь), де працював спочатку теслярем, потім — у виїзній редакції газети «Київський комсомолець»). У студентські роки вже багато писав до газет. Протягом місяця склав усі пропущені сесії і 1960 року закінчив університет з відзнакою. Захистив дипломну роботу на тему «Публіцистика Бориса Грінченка», ще донедавна забороненого письменника.

З липня 1960 до травня 1963 років В'ячеслав Чорновіл працював на Львівській студії телебачення спочатку редактором, потім — старшим редактором передач для молоді.

Почав виступати як літературний критик, досліджуючи творчість Т. Шевченка, В. Самійленка, Б. Грінченка.

У травні 1963 року переїхав до Києва, щоб продовжити наукову роботу з історії української літератури. Відтоді до вересня 1964 року працював на будівництві Київської ГЕС і жив у Вишгороді.

Політична діяльність.

Від часу створення (8—10 вересня 1989 року) Народного Руху України (НРУ) — член Руху та його Великої Ради, з березня 1992 — співголова, а з грудня 1992 року — голова НРУ. Ось як про цей час згадував сам В'ячеслав Чорновіл: „Ідея створення Руху виникла спонтанно, вона йшла знизу. Прийшов час «розвалу імперії», так званої перебудови. Він закликав низи до дії, а серед інтелігенції, колишніх політв'язнів, політичних діячів виявилися люди, які вирішили очолити цей рух. Я пригадую, як 17 вересня 1989 року ми вивели на вулиці Львова 200—250 тис. осіб. Це була природна потреба різко змінити ситуацію, яка на цей момент склалася в країні: ішло розвалювання комуністичної системи, дуже активізувалися народні маси, і це треба було оформити. Перша спроба створити у Львові «Демократичний фронт сприяння перебудові» була літом 1988 року, але нас тоді розігнали собаками й ОМОНом. Наприкінці 1988 року, зайнявши національно-патріотичні позиції, нашу ідею підтримала більшість членів Спілки письменників України. Завдяки цьому нам легше було захищатися від свавілля влади. Ми змогли виголосити програмні положення НРУ. Почалося інтенсивне зростання організацій Народного Руху в областях. У вересні 1989 року відбулися установчі збори НРУ. 1993 року НРУ був перереєстрований на політичну партію, бо, будучи громадсько-політичною організацією, ми не могли брати участь у виборах.“
1964 року склав кандидатський мінімум, пройшов за конкурсом до аспірантури Київського педінституту, але не був допущений до навчання через політичні переконання. Це стало перешкодою до захисту вже майже готової дисертації про публіцистичну творчість та громадську діяльність Б. Грінченка.

Започаткував в Україні національно-визвольний рух шістдесятників разом з І. Світличним, І. Дзюбою, Є. Сверстюком, А. Горською, М. Плахотнюком, Л. Танюком, В. Стусом, Г. Севруком та ін. В'ячеслав Чорновіл був одним з найяскравіших організаторів та активістів цього руху, що в 60-ті —70-ті роки протистояв тоталітарному режимові, виступав за відродження України, її мови, культури, духовності, державного суверенітету. Брав активну участь у діяльності Київського клубу творчої молоді (КТМ).

25 березня 1999 року В'ячеслав Чорновіл загинув за нез'ясованих обставин в автокатастрофі на шосе під Борисполем. Трагедія сталася на 5-му кілометрі автотраси Бориспіль - Золотоноша. Автомобіль Чорновола врізався в «КамАЗ» з причепом, який розвертався посеред шосе.

РОЗДІЛ V. ВИДАТНІ ПЕДАГОГИ ТА ХУДОЖНИКИ

Захаренко Олександр Антонович



Заняття №28.
Олександр Антонович Захаренко народився 2 лютого 1937 р. в м. Кам'янка Кам'янського району Черкаської області в сім'ї службовця. По закінченні фізико-математичного факультету Черкаського педагогічного інституту (1959) працював за призначенням у с. Сахнівка Корсунь-Шевченківського району Черкаської області. Відтоді його доля до кінця життя була пов'язана з цим невеличким «неперспективним» селом, яке мало статус бригади колгоспу «Маяк». Тут, у Сахнівській восьмирічній школі Олександр Антонович працював учителем математики і фізики до 1966 р. Молодий педагог активно шукав шляхи удосконалення навчального процесу, замислювався над новими підходами до організації виховного процесу в школі.

У 1966 р. О. А. Захаренко призначається директором Сахнівської середньої школи і працює на цій посаді 35 років. Він виріс від звичайного директора школи до відомого не лише в Україні, а й за її межами новатора, першопроходця, знаного педагогічного мислителя, творця авторської школи, який збагатив теорію і практику виховання школярів оригінальними підходами й методами здійснення виховного процесу. На посаду директора школи Олександр Антонович прийшов уже досвідченим педагогом, маючи за плечима семирічний досвід вчителювання, під час якого сформувався як педагог, людина, громадянин. Він був передусім сільським учителем, директором сільської школи, що спонукало його та весь учительський колектив до створення системи діяльності сільської школи як центру духовності й культури всього села. Життя Олександра Антоновича було не багате на значні події. Він був дуже скромною людиною. Життя проходило в щоденних турботах про школу, дітей, вчителів, батьків. Але за радянських часів ім'я директора Сахнівської школи стає відомим всьому Радянському Союзу. На початку 1980-х років пройшла годинна зустріч в Останкіно з О. А. Захаренком у передачі «Сільський час». Відтоді авторська школа в с. Сахнівка стає відомою не лише в Україні, а й за її межами. У 2002 р., вже після смерті педагога, Сахнівській школі було надано статус «Авторської школи О. А. Захаренка». Його ім'ям названо вулиці в рідній Сахнівці та м. Корсуні-Шевченківському.
Ігор Володимирович Забудський


Заняття №31.
Народився поет-художник у місті Черкаси 8 червня 1960 року, тут у 1977 році закінчив із золотою медаллю середню школу №11.

Влітку його дитинство проходило то в селі Стебне на Звенигородщині, землі батька – Володимира Васильовича, то в селі Маківка на Київщині, землі мами – Ліни Марківни.

Завжди енергійний, захоплений бурхливими планами, вольовий, практичний, готовий завжди прийти на допомогу. А тим часом доля поклала на його плечі надто тяжкий хрест. Повертаючись із заняття в художній студії Палацу піонерів десятирічний хлопчик потрапив у важку автомобільну аварію, внаслідок якої залишився прикутим до ліжка.

Відтоді, як згадує письменник, дитинство закінчилось, а неможливість мандрувати він «замінив можливістю створювати різні – земні й неземні – дороги на графічних листах в оточенні добрих охоронців гармонії велетенських сосон та кремезних дубів». Отож, уже багато років, щоліта, всі дороги ведуть митця «у змішані черкаські бори, до задерев'янілих волхвів з ліхтарями жолудів, до пустельників з кадильницями, повними запашної живиці». Тому й пише:

Життя моє – Ліс... Все ніяк не пройду

Галявини згадок та істини гони...

Міцні сосни у Сокирному, куди Ігоря вивозили на відпочинок та на етюди, вражали силою і красою. Повертаючись «на зимні квартири», художник марив соснами, уявляв їх до найдрібнішої деталі, до мікроскопічного малюнка кори. Тоді він заочно навчався у Московському університеті народних мистецтв на факультеті образотворчого мистецтва за спеціальністю «Графіка». Почав малювати пером та кольоровою тушшю. Додавав відтінки спеціальними олівцями. А коли опанував нелегкий труд дрібного штрихування, картини набули об’єму, почали «дихати». Власне, це і є ноу-хау у малюванні, власний неповторний стиль. Години роботи над малюнком урізноманітнював віршованими пробами російською мовою.

1982 рік порадував майбутнього письменника першими друкованими публікаціями в місцевій пресі. Через відому письменницю Валентину Кузьменко-Волошину Ігор знайомиться з черкаським письменницьким колом.

Перше вагоме визнання поетичних спроб Забудського приходить у 1984 році з ленінградськими (нині Санкт-Петербург) публікаціями в журналі «Аврора». Згодом його друковане слово з'являється і в часописах «Вітрила», «Кроки» та в газеті «Молодь України».

Це визнання стимулює до творчої праці, активізує молодого митця. З 1986 року він працює літературним консультантом у газеті «Молодь Черкащини», ведучим поетичної рубрики «Соло», редактором літературного додатку «Дніпряни» та двох альманахів черкаської молодіжної поезії «ЧП-89» та «ЧП-90». З 1995 року працює художником в прес-центрі ВАТ «Азот».

У 1998 та 2000 роках видані перші книги поета російською («Постижение») та українською мовами («Лісова прем'єра»).

Із 2000 року Ігор Забудський – член Національної спілки письменників України.
1   2   3   4   5

Схожі:

Програми для загальноосвітніх навчальних закладів з українською мовою навчання
Пояснювальна записка

Я, Рудакова Світлана Костянтинівна, учитель української мови та літератури...
Я, Рудакова Світлана Костянтинівна, учитель української мови та літератури І категорії, розпочала педагогічну діяльність у 1998 році....

Пояснювальна записка
Зарубіжна література. 10-12 класи. Програма для профільного навчання учнів загальноосвітніх навчальних закладів. Природничо-математичний,...

Пояснювальна записка Сучасний розвиток мультимедійних засобів масової...
Основні завдання медіа освіти: підготувати нове покоління до життя в сучасних інформаційних умовах, до сприйняття різноманітної інформації,...

Пояснювальна записка Підготовлені Заходи спрямовані на розкриття...
Заходів, що окреслює напрями І шляхи розвитку національно-патріотичного виховання в освітньому просторі України. Вони розташовані...

Пояснювальна записка методичні рекомендації щодо організації занять...
«Практико-орієнтована збірка музично-рухових ігор І вправ з розвитку акторської майстерності та соціальної компетентності у вихованців...

Пояснювальна записка 4-5 Основні форми роботи з реалізації програми...
Шкільна бібліотека разом з педагогічним колективом приділяє багато уваги формуванню інформаційної культури учнів. В своїй роботі...

Рекомендації до оформлення атестаційної роботи
Досвід роботи свідчить, що лише за умови координації зусиль усього педагогічного колективу, зосередження його уваги на виборі конкретної...

«Вступ до історії» (5 клас) Київ 2004 рік Пояснювальна записка
Курс “Вступ до історії” у 5 класі є пропедевтичним, що й визначає його місце в системі шкільних історичних курсів та з-поміж інших...

Пояснювальна записка до магістерської роботи на тему: «образ української...
Просвітництва є одним із найменш вивчених питань в історії української літератури. Натомість його дослідження дає змогу інтегрувати...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації




l.ocvita.com.ua
Головна сторінка