Пошук по сайту

Література  лекції  Курсова робота  Рефераты  

Уроки світової літератури - Сторінка 3

Уроки світової літератури





Сторінка3/136
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   136
Подвиг третій: Керінейська лань

Повернувшись до Тірінфа, Геракл сподівався хоч тепер відпочити, але на нього вже чекав царський оповісник Копрей.

— Великий цар Еврісфей,— суворо сказав він,— гнівається, що ти не сам знищив лернейську гідру, а мав помагача Іолая. Тож іди негайно в гори, спіймай живцем керінейську золоторогу лань і принеси її цареві.

— Гаразд! — похмуро сказав Геракл.

Йому страх не хотілося йти полювати це прегарне створіння. Та й важко було те зробити: легка і швидка, як вітер, лань наче літала по скелях, перестрибуючи урвища та глибокі провалля, тільки блискали її срібні ратиці та яріли проти сонця золоті кручені ріжки.

Геракл мав добути лань живу, тож він не взяв жодної зброї і подався в Аркадію до гори Керінеї, де найчастіше траплялася людям та лань.

Довго блукав гірськими схилами Геракл. Він зайшов аж туди, де ніколи не ступала нога людини, бачив рідкісних звірів, бачив страшних хижаків, але стрункої красуні ніде не було.

Нарешті герой вийшов на невеличку затишну галявину, де чисте гірське джерело, струмуючи вниз веселим дзюркотливим потічком, утворило спокійне озерце. Напившись холодної смачної води, Геракл побачив на піщаному березі багато слідів — видно, лісова звірина вчащала сюди на водопій.

«Може, золоторога теж прибігає сюди?» — подумав Геракл і зачаївся в густому непролазному чагарнику.

Йому довелося там довгенько ховатись, майже не рухаючись, аби не полохати звірів, що часто навідувалися до озерця. Та нарешті якось уранці серед зелених кущів майнули золоті ріжки, і на галявину прудко вискочила струнка лань. Підвівши горду, осяяну золотом голову, вона якусь мить полохливо принюхувалася, чи немає тут ворога, а тоді враз крутнулась і щезла.

Геракл кинувся за нею по живому сліду. Його дуже тіло, що майже затерпло, прагнуло швидкого руху, серце весело калатало, очі палали мисливським захватом.

Поспішаючи за прекрасним звіром, він долав непрохідні хащі, глибокі урвища і стрімкі скелі.

А золоторога лань тікала все далі й далі. Так добулися вони до країни гіпербореїв, що лежить на далекій півночі. Але в цьому похмурому краї, де навіть сонце холодне, а вітри пронизливі, люті, лань затрималася недовго. Певне, тендітному створінню тут було незатишно, зимно, і воно, хитро обминувши Геракла, побігло назад.

Скільки разів герой майже доганяв бідну лань, що вже знесилилася від невпинного бігу! Часом він простягав уже руку, щоб схопитися за золоті ріжки, та в останню мить неймовірним зусиллям лань стрибала далеко вперед, і гонитва тривала.

Гераклові не щастило. Ані силою, ані спритністю, ані хитрощами не міг він перемогти золоторогої красуні. Та коли вони знову були вже на грецькій землі, в Аркадії, невтомні ніжки зрадили бідне звірятко: одна срібна ратиця невдало ковзнула по голому каменю, бистрі ніжки не втрималися, підігнулись, і в ту ж мить герой накинув свою лев’ячу шкуру на лань. Вона навіть не борсалася в Гераклових руках, а лежала безсило і тихо, тільки дрібно тремтіла, наче бив її холодний дрож. Мисливець сам мало не падав з утоми, але, щасливий своєю здобиччю, ішов швидкою ходою в долину.

Зненацька він вражено став: з-за дерев вийшла йому назустріч висока вродлива жінка, вбрана в короткий хітон, із луком у руці й сагайдаком за плечима. Гнівно зоріли її прекрасні очі, а в усій поставі відчувалися погорда і прикра зневага.

— Невже тобі не шкода моєї лані? — спитала вона, і, глянувши їй в обличчя, Геракл несамохіть ступив крок назад: то була Артеміда, богиня мисливства і опікунка тварин.

— О прекрасна дочко великої Лето! — сказав шанобливо Геракл.— Мені справді шкода твоєї золоторогої лані, та що маю робити? Я вчинив це не з власної примхи, а з жорстокого примусу. Адже я мушу служити Еврісфеєві й покірно вдовольняти всі його забаганки, навіть лихі. Така воля мого батька, всемогутнього Зевса. Твою золоторогу лань я мушу нести в Мікени, до Еврісфея. Хай він упевниться в моїй перемозі, але цього звірятка я йому не віддам — воно знову повернеться сюди, у гори Аркадії, обіцяю тобі!

Від цих слів великі очі богині засяяли лагідно, доброзичливо. Вона всміхнулася до Геракла і просто сказала:

— Іди!

Нарешті Геракл дістався Мікен. Вкрай знесилений, дійшов він до царського палацу, та Еврісфей, у розпачі від нової перемоги героя, майже не глянув на золоторогу красуню.

А Гераклові тільки того й треба було. Вже наступного дня лань, відпочила, знову невтомна, вільно паслася на зелених схилах Аркадії, і золотом яріли серед кущів її кручені ріжки.

Подвиг четвертий: Ерімантський вепр

Серед гір сонячної Аркадії є одна, що дістала свою назву від імені юнака Еріманта, Аполлонового сина. Веселий, пустотливий, він колись випадково підгледів, як у гірській річці купалася найвродливіша з богинь — сама Афродіта.

Прекрасна богиня розгнівалася і покарала зухвальця жорстокою карою — навіки його осліпила, щоб більше не міг ні на кого дивитись. Відтоді ця гора і стала зватися Ерімантом.

На її схилах, порослих густим лісом, водилося багато всякої звірини, а в ущелинах і печерах жили кентаври — дике плем’я напівлюдей-напівконей.

Саме тоді, коли Геракл ганявся по горах за золоторогою ланню, у лісових хащах гори Ерімант оселився величезний вепр, якого стали боятися навіть кентаври. Той вепр прикро їм докучав, але найбільшої шкоди завдавав він селянам: знищував їхні посіви, роздирав свійських тварин, а часом навіть людей.

Весь край нарікав на вепра, але вийти на нього не зважувався жодний сміливець. Зачувши люте рохкання чи тільки вгледівши свіжий вепровий слід на землі, люди кидали все і ховалися по своїх домівках.

Дійшли чутки про вепра-людожера і до царя Еврісфея. Байдужий до всього, він не зважав на ті скарги, та раптом йому вроїлася думка — чи не з допомогою лихопомної Гери? — послати на вепра Геракла. Втішно було цареві уявляти, як тепер його родич неодмінно загине: його або розтопчуть кентаври, або — а це вже напевне — на шматки роздере лютий вепр.

— Де Геракл? — заволав Еврісфей.— Хай Копрей перекаже йому мою волю — спіймати ерімантського вепра і принести сюди живого. І то негайно, негайно!

Геракл ще не відпочив після гонитви за золоторогою ланню, а вже оповісник Копрей став у нього на порозі й урочисто виголосив царську волю.

Спохмурнів герой, та що мав робити? І наступного ж ранку він подався до гори Ерімант. Він знав, що зустріч із кентаврами неминуча — вони займали все підніжжя гори,— а сам один він не здолає їх. Тож Геракл надумав звернутися до першого ж кентавра, якого зустріне, і розповісти, що йде полювати вепра, котрий і їм, мабуть, дошкуляє.

На Гераклове щастя, тим першим кентавром став Фол, син веселого, завжди п’яненького товстуна Сілена, що був колись учителем самого бога Діоніса.

Лагідний, трохи ледачий Фол не гасав, як інші кентаври, по горах і долинах, а здебільшого вилежувався десь у холодку. От і тепер він спочивав поблизу своєї печери, коли надійшов Геракл. Вислухавши розповідь героя, добрий Фол розчулився, повів його до печери і став пригощати. Він засмажив гостеві найкращий шматок оленини, а сам їв сире м’ясо, розриваючи його руками.

Геракл устиг зголодніти в дорозі, і печеня йому смакувала добряче. Тільки якогось питва бракувало, та зіркий Геракл помітив у кутку печери велику діжку.

— Чи там не вино? — спитав він господаря.

— Авжеж, вино,— відказав щирий Фол.— Тільки не вільно мені самому відкривати ту діжку. Її подарував нам, усім кентаврам, бог Діоніс, то наше спільне добро, і пити його можна, лише як усі зберуться до гурту.

— Та ми тільки трохи покуштуємо,— став умовляти Геракл, завжди охочий до доброго вина.

Фолові й самому страх як кортіло хильнути божественного напою, та він боявся розгнівити кентаврів, знаючи їхню жорстокість. А Геракл наче вгадав його думки:

— Не бійся, наточи дзбан вина, а я обороню тебе, коли кентаври ненароком сюди нагодяться.

Вино виявилося таке запашне, грайливе, п’янке, що Фол і Геракл не могли ним натішитись. Вони оповили собі голови зеленим плющем, зручно вмостилися на підлозі і, розчулено поглядаючи один на одного, поволі смакували вино. Довго вони отак розкошували і схаменулися аж тоді, як почули люте іржання.

Кентаври паслися далеко на полонинах, але й туди долинув міцний, запаморочливий дух Діонісового дарунка. Миттю збагнувши, що хтось п’є їхнє вино, кентаври звідусіль помчали до Фолової печери, озброюючись дорогою,— хто вирвав із корінням сосну, хто відламав брилу від скелі, хто підхопив із землі каменюку.

Підбігши до Фолової печери, перші два кентаври спробували були вдертися всередину. Та Геракл підскочив до вогнища і став жбурляти в них великі головешки. Кентаври злякано відступили, а Геракл вибіг із печери, напнув лук і, майже не цілячись, став по них стріляти своїми отруєними стрілами.

Видно, чорна гідрина кров була страшною отрутою, бо кентаври, навіть легкопоранені, падали додолу мертві. Решта кентаврів кинулися врізнобіч, утік і найлютіший з-поміж них Несе, щоб згодом помститися героєві. А Геракл не став доганяти кентаврів, не мав бо на них у серці жодного зла.

Він повернувся до печери та й закляк на порозі: його гостинний друг Фол крутив у руках отруйну стрілу, висмикнувши її, певне, з убитого кентавра. Фол зацікавлено розглядав її, дивуючись, як така маленька річ могла вбити здоровенного кентавра.

І сталося те, чого боявся Геракл. Він підскочив до друга, щоб забрати стріж, але вона вже випорснула Фолові з рук і, падаючи, ледь дряпнула йому ногу. За якусь хвилю Фол лежав мертвий.

Засмучений Геракл поховав свого бідного друга, завалив його могилу камінням, а тоді подався в ліс шукати ерімантського вепра.

На цей раз героєві пощастило: він швидко натрапив на слід, вистежив вепра і, зчинивши страшенний галас, погнав його з хащів на верховину.

Ліс дедалі рідшав, а потім і зовсім кінчився. Бігти кам’янистим грунтом, присипаним снігом, ставало все важче, та Геракл не спинився й на мить, аж поки загнав вепра у глибокий сніговий замет.

Тепер звір був безпорадний. Геракл міцно зв’язав його і поволік униз, до самих Мікен.

Коли Еврісфей почув за палацовим муром дике рохкання вепра і гучний голос Геракла, що запрошував царя хоч глянути на здобич, то мерщій сховався в свою улюблену діжку. А герой марно чекав під брамою.

Подвиг п’ятий: Авгієві стайні

Цар Еврісфей довго не міг отямитись — не так з переляку, як з розпачу: адже Геракл знову повернувся переможцем з тяжкого-випробування, ще й, на прикрість цареві, приволік того вепра, що мав роздерти героя на шмаття.

«Що ж тепер йому загадати?» — сушив собі голову недолугий цар, та, певне, нічого б і не надумав, якби не його могутня спільниця Гера.

Злопам’ятна богиня з’явилась Еврісфеєві якось уві сні й підказала загадати герою таке, що було не тільки нездійсненне, але й ганебне, принизливе навіть звичайній людині.

Ще й на світ не світилось, як втішений Еврісфей послав свого оповісника Копрея до Геракла з суворим наказом: йти негайно в Еліду до царя Авгія і за один день вичистити в нього всі стайні.

Зачувши цей дивний наказ, Геракл аж спаленів з образи.

— Чистити стайні! — обурено крикнув він.— Що ти, Копрею, верзеш?

Та враз герой урвав собі мову, помітивши глузливу посмішку царського оповісника. Обличчя в Геракла пашіло гнівом, та він понурив важке чоло і навіть не чув, коли Копрей пішов.

Так, кара богів страшна! Але його власна провина, що й досі незрушним тягарем лежить на серці, ще страшніша. То хіба він може відмагатися від хай найгіршої, хай найганебнішої спокути? Цар Еврісфей глузує із своїми прислужниками, то й що? Треба не зважати на них, а чинити Зевсову волю.

Дорогою до Еліди Геракл пригадував, що чув про володаря тієї країни. Цар Авгій, син сонцесяйного Геліоса, був неймовірно багатий, а надто на всяку худобу. Тьма-тьменна її паслася на зелених гірських полонинах та в долині річки Пенею. Царські табуни й отари були незліченні, мов хмари на осінньому небі. Тож, мабуть, і стайні ті величезні. Ніколи Геракл не цурався роботи, але його бентежила думка, чи зможе він упоратися за один тільки день.

В Еліді Геракл одразу подався не до палацу Авгія, а до його численних стаєнь, обведених міцним муром. Тільки тепер герой збагнув, яке важке діло загадав йому Еврісфей. Усе подвір’я всередині муру було суцільне болото, і від нього тягло запаморочливим смородом. Розпитавши людей, Геракл дізнався, що стайні ніхто зроду-звіку не чистив. Надвечір сюди заганяли худобу, і вона так і товклася в тім гної. А бридкий сморід від царських стаєнь линув аж до навколишніх сіл, отруюючи людям повітря й життя.

Авжеж, ганебно героєві порпатись у гної, однак потім люди вільно дихатимуть і згадуватимуть його щирим словом подяки. Але як його зробити за один тільки день? Довго міркував Геракл, походжаючи круг муру, тоді подався вгору, до швидкої річки Пенею і тут сів трохи спочити.

Цар Еврісфей, певне, тішиться думкою, що Геракл, славетний герой, носитиме на власних плечах смердючі коші із гноєм і сам стане бридкий та смердючий. Аж ні, не діждеться Еврісфей, щоб Геракл бруднив собі руки. До того ж він сам дав один тільки день.

Надвечір Геракл пішов до палацу елідського царя.

Щиро здивувався Авгій, коли побачив перед собою уславленого Геракла, а надто як почув, що той узявся за один день вичистити всі його стайні.

— Та хіба один чоловік таке здужає? — спитав, не ймучи віри, елідський цар.— Якби зібрати людей з усієї моєї держави, то і вони не впоралися б за день.

— А я це зроблю сам один,— спокійно відказав Геракл.

— Ні, не зробиш! — затявся Авгій.— Закладаюсь, не зробиш.

— І я закладаюсь,— усміхнувся герой.— Якщо я виграю, ти віддаси мені десятину твоєї худоби, гаразд?

— Гаразд! — не замислюючись, погодився цар, певний, що Геракл неодмінно програє.

Покликали в свідки Авгієвого найстаршого сина Філея. Царевич розбив їм руки, а господар сказав:

— Сьогодні, Геракле, будь моїм гостем, а завтра вранці можеш братись до діла.

Наступного ранку, тільки-но зарожевіли на небі промені-персти золотошатної Еос, Геракл вийшов з палацу, несучи на плечах кайла й лопати. Він ішов не до стаєнь, а в ліс, до річки Пенею, що бурхливо мчав з гори свої хвилі.

За кілька кроків від берега Геракл став, скинув лев’ячу шкуру і заходився копати чималий рівчак униз, аж до стаєнь. Важка була то робота, до снаги тільки могутньому героєві,— твердий, кам’янистий грунт ледь піддавався, і раз у раз лопати і кайла ламалися.

Цілий день не розгинаючись Геракл копав той рівчак, тільки поглядав часом на сонце, а тоді працював чимдуж далі. Докопавши рівчак аж до самих воріт царських стаєнь, Геракл нарешті спинився, обійшов мур і з протилежного боку вибив у ньому великий отвір. А тоді звелів челядникам не підпускати до стаєнь худоби, хоч сонце вже стояло на вечірньому прузі.

З палацу вийшов нарешті сам Авгій поглянути, що ж робить Геракл, та ніде його не побачив. Посміхнувся зневажливо цар, бо чистити стайні герой і не думав. А день уже потьмянів...

Та з лісу почулися глухі могутні удари — то Геракл з’єднував уже рівчак із Пенеєм.

І ось прозорі, чисті струмені ринули новим річищем униз, просто до стаєнь, закрутилися на подвір’ї і понесли весь гній, солому, болото через отвір, пробитий у тому боці стіни.

Геракл стояв і мовчки дивився, як працює за нього вода. Звідусіль позбігалися люди, з натовпу чулися вигуки щирого захвату, радісний сміх, а царевич Філей уголос вихваляв Геракла, його розум і руки.

Довго вирувала вода, а тоді герой подався назад, до річки, завалив камінням рівчак, і вода знов пішла своїм плином. Усі стайні стояли чисті, вимиті водою, і останні промені призахідного сонця відбивалися в невеличких прозорих калюжах.

— А що, царю, програв? — весело крикнув Геракл до спохмурнілого Авгія.— Доведеться вранці твоїм пастухам відлічити мені десятину худоби, і я пожену її завтра додому.

— Чого поспішати, гостюй іще в мене в Еліді,— відказав знехотя цар.

— Ні, я не можу баритись. Адже Еврісфей уже придумав, мабуть, мені якусь іншу роботу.

— То тебе прислав сюди Еврісфей? — жваво спитав Авгій.— Чого ж ти тоді правиш із мене худобу?

— Хіба ми не закладалися? — ображено мовив Геракл.

— Авжеж, закладались, я тому свідок,— почувся дзвінкий голос, і царевич Філей став поруч героя.

— Припни язика! — заволав люто Авгій на сина.— Ану геть мені з-перед очей!

Та царевич незрушно стояв біля Геракла. І Авгій аж зайшовся криком:

— Гетьте звідси обидва! Гетьте обидва!

Так цар Еліди втратив і гостя, і сина.

Царевич Філей подався до родичів на острів Дуліхій, а Геракл, як слухняний раб, пішов до Мікен.

Вислухавши його розповідь, цар Еврісфей недбало сказав:

— Чистити стайні — то зовсім не подвиг. Іди-но мерщій до Стімфалійського лісу та повиганяй звідти міднокрилих птахів.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   136

Схожі:

Уроки світової літератури
Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 6 клас : cd-rom : [Текст] / укл. В. В. Паращич. — Х. Вид група «Основа»,...

У процесі викладання світової літератури
Комп’ютерні технології – потреба часу. Медіадидактика на уроках світової літератури

Методична розробка уроку світової літератури. Тема
Світлана Хомич, викладач світової літератури Володимир-Волинського вищого професійного училища

На уроках світової літератури засобами інтерактивних технологій навчання
Головіна Неля Григорівна, вчитель світової літератури Михайлівської середньої загальноосвітньої школи Синельниківського району

Позакласний захід «Поэзия мелодия сердца» ст. 29 Обмін досвідом «Особливості...
Формування гуманістичної спрямованості духовно багатої особистості школяра на уроках світової літератури

Програми факультативних курсів із світової літератури для 5-7 класів Укладачі
...

Програма факультативного курсу із світової літератури «Літературний дивосвіт» (5 клас)
Читання вершинних творів світової літератури та знайомство з їх театральними та кінематографічними інтерпретаціями справедливо усвідомлюється...

Конспект показового уроку зі світової літератури в 9 класі вчителя світової літератури
Мета: Розглянути епоху Просвітництва у культурному контексті; розкрити духовні цінності доби; ознайомити учнів з поняттями «просвітительський...

Семенченко Альбіна Олександрівна, вчитель російської мови І світової...
...

Методичні рекомендації щодо проведення державної підсумкової атестації...
Методичні рекомендації щодо проведення державної підсумкової атестації з української мови й літератури, світової літератури



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації




l.ocvita.com.ua
Головна сторінка