Пошук по сайту

Література  лекції  Курсова робота  Рефераты  

Урок-презентація (8 клас) Тема: Краса, возведена в абсолют

Урок-презентація (8 клас) Тема: Краса, возведена в абсолют





Сторінка1/3
  1   2   3
Урок-презентація(8 клас)

Тема: Краса, возведена в абсолют.

Мета: познайомити учнів з культурою Японії, її стародавніми звичаями, релігією, особливостями світогляду японського народу; познайомити з танка і хокку – жанрами японської поезії; прищеплювати інтерес до культури народів світу, виховувати прагнення до пізнання життя, повагу до самобутньої японської культури, в тому числі й літератури; розширювати кругозір учнів; розвивати логічне мислення, уяву, зв’язне мовлення, навички самостійної роботи з додатковою літературою.

Тип уроку: нетрадиційний.

Словник до теми: Аматерасу, синто, буддизм, сабі, вабі, силуй, юген, ікебана (чол. р.), бонсай, каліграфія, ієрогліфи, олтар краси, антологія «Манъёсю», нагаута, седока, танка (ж.р., незм.), каэсі-ута, ренга, хокку = хайку (сер.р., незм.), Сайгьо, Мацуо, Басьо

То, что не вызказал я

Сильнее того, что я сказал

З японського вірша

Вы бросали в нас цветами

Незнакомого исскуства

Непонятными словами

Опьяняя наши чуства

М. Гумилёв

Хід уроку

  1. 1. Проведення презентації

(Звучить японська музика)

Вчитель:

«За китайским государством на востоце во окияне море от китайских рубежей верст с семьсот лежит остров зело велик, именем Иапония. В том острове большее багатство, нежели в китайском государстве…и обычай их и письмо тожде с китайским…» (З пам'ятного запису для московського посла в Пекині Ніколая Сафарія (Росія, 1675). Такі були перші відомості про Японію, які дійшли до Росії. А зараз по світу ходить така картинка Японії: чоловіки та жінки в кімоно церемонно вклоняються один одному в тіні пагод. Чарівні гейші грають на стародавніх струнних інструментах, припиняючись лише для того, щоб блиснути вишуканою дотепністю. Маленькі соромливі люди поспішають з чайної церемонії на аранжування квітів, а тим часом на задньому плані ображені самураї чинять над собою харакірі… Так, стереотипи живучі. Певна річ, як неможливо здобути репутацію знавця російського життя, освоївши рецепт приготування борщу по-московському або правила гри в гілку, так неможливо осягнути культуру Японії на підставі усталених стереотипів. Але ми сьогодні спробуємо зробити перший крок, відштовхуючись від таких, здавалось би б на перший погляд, знайомих слів, у глибину цих понять, спробуємо осягнути джерела народних традицій, їх сутність, менталітет, як заведено зараз говорити, японського народу, спосіб його мислення; познайомимося з деякими жанрами японської поезії.

Учень: Деякі статистичні відомості.

Японія стала відома європейцям у першій половині XVI сторіччя. Першими відкрили цю державу португальці.

Розмір території Японії – 377 тис. кв. км.

Кількість островів японського архіпелагу – 6825.

Населення – 1256 млн. чоловік.

Тривалість життя чоловіків – 75,9 років, жінок – 81,8 років.

Близько 80% населення живе в містах.

Столиця – Токіо з населення 12 млн. чоловік.

Частка в світовому виробництві – 15%.

За валютними запасами Японія тримає перше місце у світі.

Із десяти найбільших світових банків – вісім японських.

Календарні свята – чотирнадцять днів на рік.

Середня тривалість відпустки – шість-сім днів.

Середня щомісячна зарплата – близько трьохсот п’ятдесяти тисяч ієн (дві з половиною тисячі доларів).

Вартість освіти (на одну дитину до закінчення вузу – двадцять чотири мільйони ієн, у приватних навчальних закладах – тридцять два мільйони ієн, у медичних – шістдесят мільйонів ієн).

Квітка – символ Японії – хризантема.

Дерево – японська вишня – сакура.

Учитель: Японське мистецтво бере свій початок в четвертому тисячолітті до нашої ери, але більш значний внесок у світову культура Японія зробила в епоху середньовіччя (VI ст. – XIX ст.). Культура Японії має багато спільного з культурою сусідніх держав – Кореї та Китаю. Іноземні впливи, органічно поєднуючись із місцевими  народними традиціями, змінюючись, сприяли створенню оригінального й високого за своїм рівнем мистецтва. Палаци та храми, розкидані серед зелених садів, розписи, у яких майстерно сполучаються декоративна яскравість і суворий лаконізм і які виявляють саму суть явищ, відзначаються бездоганним смаком.

Що розповідають народні перекази про походження Японії?

Учень: Переказ про походження Японії.

Коли боги Ізанагі й Ізанамі по райдузі спускались з небес, щоб відокремити земну твердь від безодні, Ізанамі вдарив своїм богатирським списом по пучині, яка хитко колихалась внизу. І тоді з його списа скотилась низка крапель, що утворила вигнутий ланцюг островів. Стародавня легенда про створення Японії приходить на пам’ять, коли дивишся на цю країну з літака. Вигнути низка гористих островів і справді схожа на скам’янілі краплі. Чи, може, караван гі, який прокладає собі шлях через безкрайню пустелю океану? «шлях гір» - одне із тлумачень стародавнього імені цієї країни: Ямато.

Давні японці вважали гори проміжною сходинкою між небом і землею, а тому – святим місцем, куди спускаються з небес боги, де оселяються душі померлих предків. Люди також поклонялись горам як втіленню невідомої божественної сили, що дрімала в їх надрах, а іноді раптом виривалась назовні у вигляді полум’я, гуркоту, камінних дощів та спопеляючих вогняних річок.

Ім’я  Ямато нагадує , що створення Японії ще не завершено. Краплі, що впали з божественно списа, ще не застигли остаточно. Вся ця дугоподібна низка островів здулась пухирями вулканів. Молода суша раз у раз коливається, ходить худором через землетруси.

Але Країна вогнедишних гір більше відома як Країна сонця, що сходить. І друга образна назва Японії поетизує вже не час, а місце її народження.

Назва, якою китайці позначили острови, розташовані на схід від східного краю землі, записується трьома ієрогліфами «жи – бень – го» (які мають відповідне значення: сонце – корінь – країна).

Ієрогліфи «жи – бень» у діалектах Південного Китаю вимовляються як «я – пон»(таке звучання й перейшло потім у європейські мови), а самі японці читають їх як Ніппон (саме це слово й утвердилось як офіційна назва японської держави замість стародавнього імені Ямато).

Отже, Країною сонця, що сходить, назвали Японією сусіди. Але це ім’я не прижилося у японців, ніби не збігалося з їхнім власним світовідчуттям.

Учень: Релігія Японії.

Японці шанували Ізнагі та Ізанамі не тільки за створення Японії, а й за те, що вони породили дочку Аматерасу – світлосяйну богиню сонця, культ якої становить основу обоготворення природи.

Споконвічна японська релігія синто(«шлях богів») стверджує, що все у світі живе і, отже, наділене святістю: вогнедишна гора, лотос, що цвіте у болотяній трясовині, райдуга після грози…

Аматерасу як світоч життя є главою цих восьми мільйонів божеств. Перед будь-яким синтоїстським храмом неодмінно височіє торій – щось подібне до воріт з двома поперечними перекладинками. Торій вважається національним символом Японії, оскільки це один із небагатьох зразків істинно японської архітектури, яка існувала раніше від чужоземних впливів.

Первісне значення слова «торій» - сідало. Торій ставиться перед храмом на згадку про переказ, який розповідає, що Аматерасу образилась на свого брата й переховувалась у підземній печері.

Довго ніхто не міг умовити богиню сонця вийти звідти і розсіяти морок, у який поринув світ. Тоді перед печерою спорудили сідало й посадили на нього півня, а порчу поставили кругле дзеркало. Коли півень прокукурікав, за звичкою вирішила, що час підніматися. Виглянувши на двір, вона побачила у круглому дзеркалі власне відображення і сприйняла його як незнайому красуню. Це зачепило жіночу цікавість богині, й Аматерасу вийшла з печери, щоб подивитись, хто посмів суперничати з нею у красі. Світ тут же освітився і життя на землі пішло своїм чином.

Учень: З таких переказів і складається священна книга синто, яка називається кодзикі (що значить «літопис»). Але в ній зовсім немає будь-яких моральних заповідей, норм праведної поведінки або застережень від гріхів. Тому синто,мабуть, неможливо навіть назвати релігією в тому розумінні, в якому ми звикли говорити,наприклад, про християнство.

По суті, синто – це обоготворення природи, породжене внаслідок захоплення нею. Японці поклонялися предметам і явищам навколишнього світу не зі страху перед незрозумілими й грізними стихійними силами, а з почуття вдячності природі за те, що, незважаючи на раптові спалахи свого нестримного гніву, вона частіше буває ласкавою і щедрою.

Саме синтоїстська віра виховала в японців чутливість до природи, вміння насолоджуватись її безкінечною мінливістю, радіти її багатоликій красі.

Християнство не прижилося в Японії. Вплив Китаю виявився більш сильним і сумісним зі світоглядом японців. Тому основна релігія Китаю – буддизм – прижилася на японській землі, але як релігія знаті, тоді як синто залишилася релігією простолюду. Перекази синто були значно зрозумілішими народові, ніж буддизм з його туманними міркуваннями про коло причинності та переселення душ.

З якими віруваннями інших народів, відомим вам, можна співвіднести синто? У чому його суть?

Учитель: Географія Японії.

Треба самому побачити Японські острови, щоб зрозуміти, чому народ,  який їх населяє, - обоготворяє рідну природу, робить її мірилом своїх уявлень про прекрасне.

Японія – країна зелених гір і морських заток; країна, яка вся складається з наймальовничіших панорам.

На відміну від яскравих барв Середземномор’я, розташованого приблизно на тих же широтах, в ландшафтах Японії переважають м’які тони, приглушені вологістю повітря. Цю стриману гаму можуть тимчасово порушити лише які-небудь сезонні фарби – наприклад, весняне цвітіння азалій або полум’яне листя кленів.

Мимохіть думаєш, що не тільки художники, а й сама натура – сосни на прибережних скелях, дзеркальна мозаїка рисових полів, похмурі вулканічні озера – додержує одних і тих же загальноприйнятих у цій країні канонів краси.

На порівняно невеликій території Японії можна побачити природу найрізноманітніших кліматичних поясів. Бамбук, який схилився під вагою снігу, - ось символ того, що в Японії знаходяться поруч північ і південь.

Японські острови лежать у зоні мусонних вітрів. Наприкінці весна і на початку літа маси вологого повітря з боку Тихого океану приносять рясні дощі, такі необхідні для рисової розсади. Взимку ж холодні вітри з боку Сибіру набирають вологи, пролітаючи над Японським морем, і приносять на південно-східне узбережжя Японії найбільшу в світі для цих широт кількість снігу.

Сполучення мусонних вітрів, теплої морської течії та субтропічних широт зробило Японію країною найсвоєріднішого клімату, де весна, літо й зима окреслені надзвичайно чітко й настають на рідкість пунктуально. Навіть перша гроза, навіть найсильніший тайфун припадають звичайно ан перший день року.

Японці знаходять радість в тому, щоб не тільки стежити за цими змінами, а й підпорядковувати їм режим свого життя. У дослідників Японії існує навіть визначення японської культури як «фольклору чотирьох пір року».

Ставши громадянином, сучасна людина багато в чому втрачає свій контакт з природою, яка вже не впливає на повсякденне життя. Японець же навіть у місті не тільки залишається чутливим до змін пори року, а й відгукується на них.

Згідно з календарем він намагається їсти певні страви, носити той чи інший одяг, надавати відповідного вигляду своєму житлу. Він любить приурочувати сімейні торжества до знаменних явищ природи – цвітіння сакури або осіннього повного місяця; любить бачити на святковому столі нагадування про пору року: паростки бамбука навесні або гриби восени.

Прагнення до спілкування з природою межує з самобутньою пристрастю, причому любов ця не обов’язково адресується одним лише захоплюючим дух красотам – її предметом може бути й травинка, на який влаштувався коник, і напіврозкрита польова квітка, і примхливо вигнутий корінець – словом, усе,що служить вікном у безмірне різномаїття й мінливість світу.

Японці прагнуть не стільки підкорювати, перетворювати природу, скільки жити в згоді з нею. Цим же прагненням пронизане й їхнє мистецтво. Японські будівничі споруджують свої будівлі так, щоб вони зливалися з довкіллям, були відриті йому. Мета японського садівника – відтворити природу в мініатюрі. Кухар намагається зберегти смак і вигляд продукту, ремісник – показати фактуру матеріалу. Японський художник не диктує свою волю матеріалу, а лише виявляє закладену в нього природою красу.

Учитель: таким чином, любов японців до прекрасного корениться в їх любові до природи. Пригадаймо, що основу релігії синто становить поклоніння природі не через страх перед її грізними явищами, а через почуття захоплення нею. Цим же почуттям пройняте і японське мистецтво. Прагнення до гармонії з природою – головна його риса.

Красу не слід створювати заново, а знаходити в природі. Виявити приховану в природі красу й порадіти їй – важливіше, ніж самому намагатися створити щось прекрасне. Митець повинен відкрити людям очі на красу природи, допомогти побачити її.  «Не створи, а знайди й відкрий», - це загальний девіз японського мистецтва (запис в зошиті).

Мірилом краси у японців слугують чотири поняття, три з яких – сабі, вабі, сибуй – кореняться в стародавній релігії синто, а четверте – юген – навіяне буддійською філософією. Спробуємо ж розібратися в змісті кожного з цих термінів.

Учень: Сабі, вабі, силуй.

Перше слово – «сабі». Краса й природність для японців – поняття тотожні. Неприродне не може бути гарним.

Вважається, що час сприяє виявленню сутності речей. Тому японці вбачають особливу чарівність в ознаках віку. Їх приваблює потемнілий колір старого дерева, замшілий камінь у саду або навіть обтріпаність – сліди багатьох рук, що доторкувались до краю картини.

Всі ці ознаки давності іменуються словом «сабі», що буквально означає «іржа». Отже, сабі – це непідробна іржа, чарівність старовини, відбиток часу.

Якщо такий елемент краси, як сабі, втілює зв’язок між мистецтвом і природою, то за другим словом – «вабі» - видно міст між мистецтвом і повсякденним життям. Поняття «вабі», підкреслюють японці, важко пояснити словами. Його треба відчути.

Вабі – це відсутність чогось химерного, разючого, тобто, за уявленням японців, вульгарного. Вабі – це чарівність повсякденного, мудра стриманість, краса простоти.

Виховуючи в собі уміння задовольнятися малим, японці знаходять і цінують прекрасне у всьому, що оточує людину в її буденному житті, в кожному предметі повсякденного побуту. Не тільки ваза або картина, а будь-який предмет домашнього начиння, як-от лопаточка для накладання рису або бамбукова підставка для чайника, може бути витвором мистецтва і втіленням краси. Практичність – ось що пов’язане з поняттям вабі.

«Вабі» й «сабі» - слова старі. З часом вони стали вживатися разом, як одне поняття, яке згодом набуло значно ширшого значення, перетворившись на слово «сибуй».

Якщо японця запитати, що таке силуй, він відповість: те, що людина з добрим смаком назве гарним. Впродовж століть японці розвинули в собі здатність розпізнавати якості, що визначаються словом сибуй, майже інстинктивно.

Буквальне значення слова «сибуй» - терпкий, в’язучий. Воно походить від назви повидла із хурми.

Сибуй – це краса простоти плюс краса природності. Це не краса взагалі, а краса, властива призначенню даного предмета, а також матеріалу, з якого його зроблене. Кинджал нема чого прикрашати орнаментом. В ньому повинні відчуватися гострота леза й добротність загартування. Чаша гарна, якщо з неї зручно і приємно пити чай і якщо вона при цьому зберігає перворідну красу глини. Максимальна практичність виробу при мінімальній обробці матеріалу – сполучення цих якостей японці вважають за ідеал.

Учитель: Таїна мистецтва полягає в тому, щоб вслухатись у невимовлене, милуватися невидимим. (Запис у зошит.) в цій думці корениться четвертий критерій японського уявлення про красу. Він іменується «юген» і відображає майстерність натяку або підтексту, чарівність недоговореного.
  1   2   3

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Література рідного краю Тема Краса природи це краса життя
Тема Краса природи це краса життя» за збіркою оповідань Сергія Носаня «Сонячний ранок»

Урок -презентація тема: М. М. Коцюбинський. Життєвий І творчий шлях
Методи І прийоми: метод проектів, дослідницький, проблемно-пошуковий; еврестична бесіда, презентація, міні-дискусія; робота в групах;...

Тема. Сучасний урок основа ефективної та якісної освіти
«Сучасний урок», розрізана порівняльна таблиця «Традиційне й розвивальне навчання», зображення «вчителя» й «учня», скотч, клей, ножиці,...

Урок 9 клас «Художня культура» Тема Театр як синтез мистецтв. Театральні професії. Хореографія
Зарниця Ю. М. Авторський розвивальний урок. 9 клас «Художня культура». Тема Театр як синтез мистецтв. Театральні професії. Хореографія....

Урок з медіакультури та української літератури Тема уроку
Обладнання: мультимедійна презентація, фрагменти відео, роздруковані завдання для роботи в групах

Урок №2 Тема. Поезія доби бароко
Обладнання: мультимедійна презентація (додаток 1 (18 слайдів)); портрети поетів епохи бароко Джона Донна, Луїса Гонгора – І- арготе,...

Література, 6 клас Тема уроку: Ігор Калинець
Урок з використанням електронного програмно методичного забезпечення інституту інформаційних

Урок дослідження. Обладнання: фразеологічні словники, малюнки фразеологізми,...
Тема уроку: Основні групи фразеологізмів, багатозначність, синонімія й антонімія фразеологізмів. Стилістичні засоби фразеології

Урок української літератури (9 клас) Тема: І. П
Завдання: визначити героїв, що уособлюють самодержавство, панів, чиновників, духовенство за цитатою з твору

Література 11 клас Урок №5 Тема уроку. Київські «неокласики»
Тема уроку. Київські «неокласики». Микола зеров. Різногранний творчий шлях митця. «Київ — традиція». Філософічність, афористичність...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації




l.ocvita.com.ua
Головна сторінка